НАВЧАННЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ. ЯК ПРАЦЮЄ УНІКАЛЬНИЙ ОСВІТНІЙ ХАБ В УЖГОРОДІ, ЩО ЗАМІНИВ ШКОЛУ ДІТЯМ-ПЕРЕСЕЛЕНЦЯМ

У приватному ліцеї Educator у Києві викладають за сучасними, незвичними для класичної школи методиками. Наприклад, дітям дозволяють вчитися у тому ритмі, який вони самі обирають. 

З початком війни вчителям закладу довелося виїхати у безпечніші місця. Одне з них — Ужгород, де освітяни почали волонтерити: допомагати переселенцям у шелтерах. Під час розмов із ними з’ясувалося: існує велика проблема з навчанням дітей, які переїхали зі своїх міст. Деякі втратили зв’язок зі своїми школами, в інших їх фізично більше не існує — через обстріли та бомбардування. Тому в одного з вчителів, географа Миколи Гошовського, виникла ідея: чому б не створити тимчасовий хаб, де діти могли б навчатися та заразом інтегруватися у нову реальність?

Так виник освітній хаб Inspiration Cafe. З 11 травня він розпочав повноцінну роботу, доти кілька днів працював у тестовому режимі. Ми розпитали засновницю освітньої компанії Educator Владиславу Бандурко та ceo ліцею Educator, координаторку хабу Ірину Бордусенко про роботу закладу та терапевтичну місію навчання в умовах війни.

Освітній хаб: у чому унікальність формату

В Inspiration Cafe безкоштовно навчають дітей 1-11 класів, які вимушено виїхали з власних домівок. Простір розділили на аудиторії, відповідно до віку дітей. Оскільки на старті команда проєкту отримала 150 заявок на навчання, хаб вирішили запускати у кілька змін. Кожна з них розрахована на сто дітей, триває 4,5 години та має свій розклад.

Діти вивчають предмети за програмою класів, які закінчують. Це класична навчальна програма, яку вивчають некласичним способом. Серед предметів — українська мова, історія, математика, біологія та ін. Також плануються заняття з фізичної культури. Одинадцятикласники мають змогу підготуватися до мультидисциплінарного тесту, яким цього року замінили ЗНО.

«Цей проєкт, розрахований на три місяці, тобто до кінця липня, — розповідає Ірина Бордусенко. — Однак наприкінці навчання діти писатимуть контрольні роботи, на основі яких отримуватимуть документи про закінчення навчального року». 

Проєкт базується на чотирьох складових:

  1. Академічна, тобто навчання. Хаб дозволяє дітям закінчити навчальну програму та отримати документ державного зразка, який це підтверджує. Оскільки на сьогодні є школи, які фізично не можуть видати дітям табель, хаб бере на себе цю функцію та уможливлює перехід дітей в інший клас із нового навчального року.
  2. Спортивні та командні ігри.
  3. Психологічна підтримка. Психологиня, яка має досвід роботи з ПТСР та кризовими ситуаціями, проводить групові та індивідуальні заняття — наприклад, із розвитку емоційного інтелекту. Також психологічну підтримку отримують вчителі.
  4. Соціалізація. Для дітей є можливість зробити свій внесок у перемогу. Їх знайомлять із волонтерами та залучають до їхньої діяльності. Також для дітей організовують екскурсії та квести, на яких присутні ужгородські діти, що допомагає переселенцям інтегруватися в місцеву громаду.

Навчання за шкільною програмою відбувається на онлайн-платформі, що розроблена у київському закладі Liko-School. Заняття проходять у змішаному форматі. Це унікальна форма навчання за планшетом, завдяки якому кожна дитина вивчає програму за своїми навичками та в тому темпі, який їй зручний. Діти присутні у класах, де є вчитель, готовий допомогти. Він більше не виконує функцію «голови, що говорить». Вчитель — це модератор та ведучий, який скеровує дитину. 

«Діти отримують відчуття, що вони перемагають. Вони бачать, що здатні робити все самі. Це підхід “покажіть мені, як, а далі я піду сам”», —  каже Ірина.

Окрім вивчення предметів, діти беруть участь у проєктній роботі. Таким чином вони отримують одночасно hard та soft skills. У залежності від інтересів, діти можуть долучитися до проєктів різних напрямків: творчість; наука; бізнес; журналістика; волонтерство; історія; клуб настільних ігор та ін.

Головне завдання проєктної роботи — втілити ідею. Сьогодні команда хабу роздумує над тим, щоб залучати гранти — це дасть можливість монетизувати проєкти та фінансово підтримати дітей.

В Inspiration Cafe працюють вчителі, які також є внутрішньо переміщеними особами. Команда Educator підтримує їх фінансово, завдяки спонсорству благодійного фонду Єнамін.

«Ми відчинили цей хаб як волонтери, оскільки таким чином допомагаємо країні. Однак наші вчителі мають отримувати зарплати, бо їм потрібно за щось жити», — каже Владислава Бандурко.

Офлайн проти онлайну

Переважно серед переселенців — діти, які виїхали з гарячих точок: Харківщини, Донеччини, окупованої Херсонщини та ін. Вони не впевнені, що коли-небудь зможуть повернутися до колишніх шкіл. Тому засновники Inspiration Cafe ставили собі за мету дати цим дітям можливість завершити навчальний рік. Але хаб створений не лише задля цього. 

Він допомагає дітям інтегруватися у новий простір, в якому вони зараз вимушені жити, та допомогти їм психологічно. Завдяки цьому з вересня вони зможуть із меншою травматичністю перейти у місцеві школи. 

Владислава пояснює: так, державні школи від початку війни відкрили доступ до «дистанційки». Однак в умовах війни цього формату недостатньо. Діти — з високою ймовірністю — залишаться в Ужгороді довше, ніж на декілька місяців. Важливо, щоб вони звикли до місця, в якому відтепер живуть, та завели собі нових друзів. 

Однак в онлайн-навчанні є й інші недоліки. Перш за все, це незадовільний моральний стан батьків-переселенців, які часто не готові психологічно тягнути такий формат навчання дитини. По-друге, великий відсоток дітей не мають із собою гаджетів, щоб мати змогу навчатися онлайн. 

«Зі 150 дітей, які звернулися до нашого хабу, 40% позбавлені цієї можливості», — пояснює Владислава.

Соціалізація — одне з найважливіших завдань, яке сьогодні має виконувати будь-який заклад, що допомагає дітям-переселенцям з освітою.

Ірина Бордусенко пояснює це на простому прикладі. Коли дитина виходить із гуртожитку чи спортзалу, де мешкає з іншими переселенцями, то відчуває у хабі прихисток, місце, де про неї потурбуються. Вона радіє будь-чому: печиву, спілкуванню, посмішці вчителя. Водночас у хабі їй можуть надати психологічну допомогу, адже багато дітей побачили те, чого б не мали. 

«У хабі дитина отримує можливість зрозуміти, що зараз відбувається, та пропрацювати цю травму», — розповідає Ірина. 

Владислава додає: 

«Пригадую, як у перші дні до нас приходила малеча та казала:  «О, тут є інші люди! Це були щирі емоції, яких ми навіть не очікували».

Майбутнє української освіти

«Якщо в Україні зруйновані тисячі шкіл, то перед країною постає серйозний виклик: як навчити велику кількість дітей при невеликих ресурсах. Йдеться і про вчителів, і про приміщення», — каже Владислава.

На думку Владислави, майбутнє освітнього процесу — у новій системі, яка б поєднала офлайн та онлайн формати. Живе навчання важливіше за «дистанційку», однак у неї теж є свої переваги. Тому, за переконаннями освітянки, потрібно вибудувати таку систему, яка б узяла з обох форматів найкраще. 

«Хотілося б, щоб коли ми закладали нові школи, то вкладали в неї нові сенси, а не просто балакали про відбудову стін, — додає освітянка. — Можна жити ілюзією та чекати кінця війни, але зміни потрібні вже зараз. Час — той ресурс, який не можна гаяти». 

Наразі засновники освітнього хабу не задумуються над тим, чи впроваджуватимуть напрацьовану методику хабу деінде. Однак вони відкриті до співпраці та допоможуть державним структурам з її впровадженням, якщо буде запит. Подати запит на вступ до хабу можна за посиланням. Усі оновлення щодо проєкту — на Facebook-сторінці ліцею Educator.

Джерело: https://media.zagoriy.foundation

Підписатися