Секрети управління Євгенії Тихонової, директорки ліцею Educator

«Заради любові можна прийняти будь-який виклик»

— Євгенія Тихонова

Сьогодні запрошуємо на коротке інтерв’ю людину, що пройшла шлях розвитку разом з ліцеєм з часів його заснування, — директорку локації Осокорки, пані Євгенію Тихонову.

— Євгеніє, доброго дня! Ти вже четвертий рік на посаді директора локації Осокорки, хоча починала як викладач математики. Що тебе мотивувало зростати?

Моє зростання було продиктоване розумінням того, що чекати насправді ніколи: пошук себе — це не про лежання на канапі й очікування манни з небес, це спроби, помилки і ріст над собою. В моєму випадку це було схоже на стресове випробування, адже я й по натурі така: задаюся питанням “а де моя межа?”, “до якого моменту я можу себе випробувати”. Це мій шлях, у інших він може виглядати більш екологічно, але в усякому разі, без внутрішнього виклику самому собі не обійтися.

— Виглядає насичено й сміливо. Коли ти приступила до керування локацією, як розуміла, що тобі це вдається добре?

Якщо чесно, я й досі не зрозуміла 😂 Та якщо серйозно, для мене важливою є загальна атмосфера у команді: коли вона стала менш тривожною, коли в команді почали один одному допомагати, я зрозуміла, що йду правильним шляхом. З огляду на мій математичний бекграунд, я би сказала: ви все робите правильно, якщо кількість “влучних” спроб більша за кількість промахів.

— До речі, про промахи. За ці чотири роки в управлінні, напевно, були й невдалі, помилкові рішення? Про що ти як керівник шкодуєш?

Я не маю звички шкодувати, хоча й суперечливі моменти, звичайно, були. Можливо, дивно, та я навчилася трансформовувати поразку у вдячність. І я дуже вдячна команді за підтримку й любов до спільної справи, бо саме це підштовхує людей сперечатися. Навіть коли я чую протилежні думки, от, наприклад, “такий і такий проект був помилковим, ми не досягли задуманого”, я думаю, якщо людина таке говорить ,— це вже ознака довіри. Я беру побажання в роботу. Ми як організація супер-динамічні, швидко зростаємо, а в цих темпах точно не йдеться про “зону комфорту”, тут треба швидко реагувати.

— Наскільки швидко ти реагуєш на звернення? Як дієш в кризові моменти? От, наприклад, якщо телефонують батьки дитини уночі…

Батьки справді телефонували у неробочий час. Із кордонами і розмежуваннм особистого і робочого я пройшла усі “5 стадій” прийняття. Першим етапом був спеціальний робочий телефон, другим — режим “не турбувати”, але найактивніші батьки все одно пробивалися. Не завжди їхні звернення були термінові чи кризові, але кожного разу я повторюю собі: “Мама спокійна, спокійне дитя”.

Якщо батьки неспокійні, вони очікують негайного вирішення ситуації. І від швидкості прийняття рішення директором залежить їхній комфорт, а це вплине на те, чи завтра дитина піде в школу у гарному гуморі. Як результат — якість уроків вчителів. Якщо підсумувати, усі кризові моменти лише підсвічують вам ваш намір. Бути менеджером — це про внутрішню впевненість, смисли, але найголовніше — про любов. А заради любові можна прийняти будь-який виклик.

Ми дякуємо Євгенії за щирість, із якою вона ділилася з нами управлінським досвідом, і нагадуємо, що ви теж можете долучитися до управлінської команди Educator. Зокрема, до 28 лютого триває реєстрація на конкурс завучів ліцею.

Джерело: https://inlnk.ru/JjeZ6A

Підписатися