5 фраз, які знецінюють дитину

Фрази знецінювання вбивають у дітях ініціативність. З одного боку, коли батьки кажуть «Не лізь, куди не треба» — намагаються вберегти свою дитину від небезпек. З другого, дитина сприймає це інакше: «Твоя цікавість мене дратує».

5 фраз, які знецінюють дитину:

1. Ти дурний. Телепень. Завжди нічого не розумієш.

Це яскравий приклад прямого знецінення. Це оцінка особистості дитини, а не її діяльності, яка засмутила чи роздратувала маму або тата. Критика особистості неприпустима, тож уникайте цього. Завжди. Замість того щоб виправити свою помилку, дитина може просто опустити руки, бо цілком вірить  почутому.

2. А міг би й краще зробити!

Усі ресурси й старання, які дитина вклала у виконання завдання, зводяться до того, що «все було марно». Навіть якщо був високий результат, фраза «А міг би зробити краще» відразу зводить всю цінність роботи та старань до нуля. «Ти недостатньо хороший! Замало стараєшся! Є кращі за тебе» — ось що чує дитина, навіть якщо вона старалася дуже сильно.

3.Хіба це привід пишатися? 

Вона постійно лунає від батьків нарцисичного типу. Особливо якщо вони хочуть реалізувати власні амбіції коштом дитини. Такі фрази формують хронічне невдоволення собою. І з часом, що б дитина не робила — буде не певною у своїх результатах. Це буде геть нездоровий перфекціонізм. Можливий і антисценарій, коли фраза спонукатиме до бездіяльності: а навіщо намагатися зробити щось ціннісне, якщо «все одно не оцінять»?

4.Чому ти маєш це робити? Бо я ТАК сказала.

Приймати рішення замість дитини — не найкращий шлях до виховання самостійної особистості. За цією фразою чується: «Це я тут дорослий і вирішую, а ти ніхто. Твоя думка нам нецікава, вже все вирішено і ти на це не вплинеш». Це дуже зручна фраза, коли батьки й самі не знають, як обґрунтовувати певне своє рішення.

Тож запитайте себе: чи знаю я, чому прийняла таке рішення? Чи можу його обґрунтувати дитині? Чи є в мене емоційний ресурс на те, щоб пояснити?

5.Ігнорування

Це один з форматів психологічного насильства. Спадає на думку фраза про те, що навіть негативна увага ліпша за ігнорування. Батьки-ігнорувальники неначе хочуть, щоб дитина самостійно здогадалася, що саме не так, і прийшла до них, вже виправивши помилку. А поки нехай подумає над своєю поведінкою. Та в цей час «розмірковування в ізоляції від спілкування» дитина почувається просто жахливо. Її позбавляють емоційного тепла і захисту.

Катерина Сердюк, тьютор, психолог

Підписатися