Історії чотирьох українок, які нас надихають

Із 1977 року за рішенням ООН відзначається як Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир. Історично з’явився як день солідарності трудящих жінок у боротьбі за рівність прав і емансипацію.

Міжнародний жіночий день – це про рівні можливості чоловіків і жінок, це – про суспільство, у якому не існуватимуть ґендерні стереотипи, це про взаємоповагу.

Напередодні, ми поспілкувалися із українками, які власним прикладом щодня доводять, що робити нереальне реальним може як чоловік, так і жінка. Отже, чотири історії чотирьох українок, які нас надихають.

Ірина Рубіс, СЕО та співзасновниця стартапу Biasless.

Сучасна українська успішна жінка – яка вона?
Я скептично ставлюся до слова «успіх». Воно наче шаблон. А людина має право бути різною. Такою як хочеться саме їй, а не стереотипам суспільства. Тому, як на мене, гармонійна чи реалізована – більш підходить для описання жінки. Якось на одному навчанні в США я почула цитату: Choose significance over success” і дійсно, успіх – егоцентричний, а значимість – вона направлена і всередину, і назовні. Вона більш цінна и корисна всім. Тому сучасна прогресивна та реалізована жінка для мене — та, що вільна від упереджень та суспільного тиску, креативна, смілива, відкрита до нового, чесна та із цінностями.

Чи є постаті в журналістиці чи медійній сфері, які Вас надихають на нові вектори розвитку?Корисно та правильно, коли натхнення йде із зсередини. Є колежанки, діяльність яких мене зачаровує своєю креативністю, послідовністю, кмітливістю. Але це не натхнення, а радше задоволення він кола однодумців.

Що повинні знати підлітки про життєві цілі і їх досягнення?Ставити цілі корисно. Вони полегшують путь. І якщо не виходить це зробити самому, варто говорити с тим або тією із оточення, у кого із самореалізацією все гаразд і попросити менторства із цього приводу. Цілі мають бути крейзі в плані висоти та амбіційності задуму. Аж такими, від яких колінки зводить. Такими, що здаються нереальними. Послідовність та витримка на шляху досягнення цілей важливі. І інколи крок назад – це лиш можливість для подальшого прискорення. Цілі можуть змінюватися в процесі досягнення або втрачати привабливість. Це – ок. Жити без цілі та віддаватися волі випадку – це також ок, за декілька «якщо»: якщо в житті є самореалізація, постійне самовдосконалення та відкритість новому (коли говориш «так» всім продуктивним можливостям та експерементуєш).

Ольга Маслова, українська вчена у галузі клітинної біології, кандидат біологічних наук, популяризаторка науки, співзасновниця проектів Needorium та Nobilitet, ведуча програми «Наука як по маслу» на Громадському радіо.

Біологія… Як давно Ви в темі?
Дивлячись відколи рахувати. Мабуть перше серйозне захоплення почалося зі школи, коли брала участь в олімпіадах, потім, звісно, навчання у закладі вищої освіти. А взагалі я завжди кажу, що біологія поруч з нами все життя. Утім, як науковця у філології я з 2004 року.

Чи багато жінок в Україні займаються вивченням біології на високому науковому рівні?
Багато. Переважно всі, хто навчали мене – біологині. В лабораторіях також працює дуже багато жінок.

Про що найчастіше 8 березня говорять жінки-біологині?
Про те, що й всі інші: про побутові проблеми, особисті питання.

Якби була премія Ольги Маслової за вклад в біологію, хто б її отримав і чому?
Цікаве питання… Справа в тому, що у біології немає однієї проривної штуки, яка вирішила б абсолютно все. Зараз певні питання біології вивчаються на міждисциплінарному рівні, як от клітинна теорія, біологія розвитку тощо. Тому таку премію я не дала б одній людині – це точно. Умовно розподілила б премію всім.

«Наука як по маслу» – ваша програма на Громадському радіо. Чи вже написані сценарії на найближчий рік?
Рік? Ні… Нічого не планую заздалегідь. У цій програмі збираю тих, кому є про що поговорити зі мною, поділитися своїми науковими напрацюваннями зі слухачами і зробити це цікаво.

Якби Ви могли намалювати найдобрішу в світі мікробу, яка б це була мікроба?
Вона мала б бути округлої форми, фіолетового кольору, з великою кількістю війок і ворсинок. Далеко від реальності, але весело і цікаво.

Катерина Терлецька, докторка фізико-математичних наук, старший науковий співробітник Інституту проблем математичних машин та систем НАН України

Математика і жінки: три стереотипи, з якими Ви зустрічалися.
Бачу лише два:
1. Жінки не можуть розв’язувати математичні задачі з чоловіками на рівних. Але, наприклад, у нещодавній Всеукраїнській геометричній олімпіаді у Вінниці серед 6 переможців було 5 дівчат.
2. Жінки-математикині – не чарівні. Вам достатньо подивитися на дівчат, які навчаються на математичних спеціальностях, і ви побаичите наскільки вони чарівні. 

Як сьогодні може реалізувати себе жінка-математик?
Так само як і чоловік: розв’язувати задачі, писати статті, робити відкриття. Ніяких обмежень немає. Жінки навіть мають певні бонуси у кар’єрі науковця, оскільки зараз дуже важливий гендерний баланс. 

Математику треба вчити тому, що…
Тому, що вона розвиває логічне мислення, привчає аналізувати інформацію та критично ставитися до будь-якої інформації. А для вченого це один з основних інструментів пізнання світу.

Ваші найбільші відкриття у царині математики і про математику, які ви зробили особисто для себе.
Мої дослідження базуються в галузі математичного моделювання фізичних явищ, зокрема, в океанології. Я роблю дослідження, яким чином перемішують океан внутрішні хвилі, які виникають всередині океану.

Яку площу може зайняти 1 мільйон червоних троянд, подарованих на 8 Березня?
Для цього треба проінтегрувати всі троянди та додати постійну яка називається «Посмішка».

Тетяна Кришталь, актриса Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, викладачка Вищої Школи Media & Production «1+1».

Театр – мрія дитинства?
Не зовсім. Це радше було так: познайомилася і закохалася. Ще у школі…

Що найбільше надихає в театрі?
Люди… Режисер надихає. Матеріал, п’єса, мій персонаж, роль.

Які ролі найулюбленіші?
Їх вже багато… Наприклад, вистава «Персона» (реж. Андрій Приходько). Для мене велика радість і честь грати Меланку в «Кайдашевій сім’ї» (реж. Петро Ільченко), «Поминальній молитві» (реж. Дмитро Чирипюк). Дуже люблю Анну з вистави «Земля» Ольги Кобилянської (реж. Давид Петросян). Кожна роль особлива, бо щоразу відстоюю правду свого персонажу. Ми не можемо його не любити…

Кого ніколи б не зіграли б в театрі?
Насправді дуже люблю по-різному відкривати себе, зростати. Не думаю, що буде час, коли відмовлюся від якоїсь ролі в театрі. На відміну від кінофільмів.

З чого починає ранок Тетяна Луценко?
З кави. Поцілунку коханого. І дзвінку мамі… 

Шановні жінки й дівчата, вірте в себе, ставте цілі і досягайте їх, адже все у наших руках!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *